Гринява Андрій Трофимович
Народився 6 грудня 1920 року в селі Аршичин. З перших днів війни був призваний до рядів Червоної Армії. За період війни він отримав лише незначне поранення в ногу. Важко було Андрію Трофимовичу перерахувати населені пункти, у визволенні яких приймав участь, та на все життя запам'ятались йому епізоди пов'язані з визволенням Сталінграда, та участь у штурмі Берліну. Після переможного травня війна для Андрія Трофимовича не закінчилась, він брав участь у визволенні країн Європи. За мужністьі відвагу проявлені в боях його було нагороджено багатьма орденами та медалями. До наших днів збереглась грамота де Андрію Трофимовичу виноситься подяка за мужність проявлену під час визволення Померанії. Після остаточної перемоги повернувся він у рідне село, де створив сім'ю, виховав трьох дітей. ззЗгодом сім'я Гринявів побудувала дім у Підгайцях. Андрій Трофимович працював шофером у колгоспі "Вітчизна" с.Аршичин, а пізніше "Правда" с.Підгайці, деякий час слюсаром в РТС. Пішовши на пенсію, він не сів склавши руки , пішов працювати у колгоспну котельну. Там і помер 6 березня 1990 року на своєму трудовому посту.
Клим'юк Іван Михайлович
Із давніх-давен проживає в нашому селі родина Клим'юків. Корінь їхнього
роду сягає сивої давнини. Про одну із гілок родовідного дерева Клим'юків моя
розповідь.
9
жовтня 1911 року, якраз на Івана Богослова, в сім'ї Михайла та Галини Клим'юків народився син, якого, зрозуміло,
нарекли Іваном. Крім нього, згодом народилося ще три доньки: Віра, Надія і
Любов. Із дитинства хлопчина виявив хист до малювання. Про художні здібності
батьки дізналися, коли шестирічний Іван на дерев'яних дверях стайні намалював великого
коня. Малюнок вражав усіх, кому доводилося його бачити. Відтоді Іван почав
малювати.
Оскільки в батьків було велике
господарство, хлопець багато працював,
тому закінчив лише 4 класи Підгаєцької церковно-приходської
школи. Коли йому виповнилося 16 років - померла мама, тож потрібно було ще й
піклуватися про маленьких сестер. Але як би важко не доводилось, Іван завжди
знаходив вільну хвилину для занять улюбленою справою.
На перших картинах Іван Клим'юк змалював
епізоди із сільського життя, ілюстрації до українських народних пісень. Так
відомою стала його картина «Несе Галя воду». В той час усі захоплювалися повістю
Гоголя «Тарас Бульба». Іванові вона також припала до душі і з-під його пензля
з'явилася картина «Тарас Бульба з синами». Статні постаті синів, Тарас, який
сидить на лаві під хатою, заклопотана мати готує обід, пара коней, садиба, що
потопає в розкішній зелені дерев - усе це стало сюжетом картини. Художникові-самоучку
вдалося передати стан душі, настрій персонажів. Крім того, картина вигравала
різнобарв'ям кольорів. Кожен, хто дивився на неї, хотів мати у себе таку ж. Так
у хлопця з'явилися перші замовлення.
Іван вирізнявся серед ровесників всебічними
здібностями: співав у церковному хорі, активно працював в осередку «Просвіта»,
брав участь у постановці п'єси Шевченка «Назар Стодоля», був дуже наполегливим,
і коли брався за якусь справу, то обов'язково доводив її до кінця. Так він
зробив своїми руками гітару і навчився на ній грати. Любив майструвати і разом
зі своїм родичем Дмитром Клим'юком змайстрував дерев'яного велосипеда.
У 1935 році Іван одружився зі своєю
односельчанкою Вірою Гордіюк. Подружжя жило в батьківській хаті. Згодом у них
народилися дочка Леся і син Микола.
У 1941 році Івана призвали в армію,
служив на кордоні у Раві Руській. Коли розпочалася війна, неозброєні червоноармійці
відразу потрапили у полон, їх відправили у табір військовополонених на
територію Польщі. Та вже у вересні 1941 року «западенців» відпустили додому.
Іван прийшов до рідної хати у той день, коли поховали його дочку Лесю, яка
померла від зараження крові. У 1944 році в сім'ї Івана і Віри Клим'юків народилася
дочка Галя.
У лютому 1944 року Івана Клим'юка
мобілізували на фронт. У бою під Шауляєм був поранений у ноги і потрапив у
госпіталь у місті Парту. Мав «золоті руки» - майстрував із дерева і металу,
робив лампи із гільз, писав лозунги, тому керівництво госпіталю робило все для
того, щоб Іван залишався там якомога довше.
Після виписки підгайчанина відправили
на фронт. Однак у той день, коли ешелон з військовими, серед яких був і наш
земляк, перетнув кордон Німеччини, оголосили про перемогу у Великій Вітчизняній
війні.
Під час післявоєнної колективізації
сім'я Івана Клим'юка потрапила у списки так званих куркулів, яких мали виселяти
із села. .Сільський голова порадив йому відділитися від батьків, щоб уникнути
вислання. Іван розробляє дерев'яний хлів, переносить на батьківське поле і
переїжджає туди із сім'єю. Іде працювати в колгосп: спочатку завідуючим
складом, потім завфермою. Згодом його направили на тримісячні курси
будівельників, після яких уже аж до виходу на пенсію працював у колгоспній
будівельній бригаді. Своїми руками він побудував не одну будівлю у Підгайцях,
звів новий добротний будинок для власної сім'ї. Аби обзавестися майном, Іван
майстрував столи, стільці, ліжка, дивани, судники. Підгайчани почали замовляти
у нього меблі і для своїх осель.
У 70-их роках починається новий етап у творчості Івана Клим'юка. Він
пише картини на релігійну тематику та ікони. Найвідоміші його роботи того
часу - «Тайна Вечеря», «Ангел-охоронець», «Георгій Побєдоносець». Крім
того, він реставрує ікони в Аршичинській та Коблинській церквах. У Підгаєцькій
церкві і нині знаходяться намальовані Іваном Клим'юком ікони та реставровані
ним ікони святих Катерини і Варвари.
Іван Михайлович Клим'юк прожив 84 роки. У такому віці він уже погано чув,
але продовжував малювати. Ще влітку він натягнув полотна для своїх нових
картин, а восени його не стало. Залишилися незакінчені картини (так звані
«підмальовки»). Одна з останніх робіт Івана Клим'юка - «Мені тринадцятий минало»
разом з іншими його картинами експонується на виставці у Підгаєцькій ЗШ, де
зараз вчаться його правнуки.
Шевчук Антон Арсентович
Молодим юнаком був призваний до лав армії. Служив у 256 Гвардійському зенітно - артилерійському полку, 941 частині, батареї 76 міліметрової пушки. Брав участь у взятті Берліна, визволені Варшави.
Нагороджений медаллю "За взяття Берліна", " За освобожденние Варшави", орденом Вітчизняної війни ІІ ступення.
Після війни жив і працював у селі Підгайці.