Каролінка

Таку назву поселення одержало від імені дочки панів Ходкевичів.

В Каролінці пан Ходкевич мав 468 га орної землі та 1280 га лісу. Натомість за 120 селянськими дворамибуло закріплено 711 га землі та 48 га лісу .

Гучних подій, широкомасштабних акцій село не пам’ятає. Воно споконвіку жило тихим мирним життям. І все ж окремі документи стверджують, що селяни Каролінки не були приковані до єдиної лише праці на землі, вони проявляли також громадську, політичну активність.

Цікако з цього приводу є «Книга приговоров схода ІІ –го Каролинковського товарищества Волынской губернии Дубенского уезда Млыновской волости». Аналізуючи архівний документ, можна зробити висновок, що у дореволюційний час не всі селяни господарювали одноосібно. Вони створювали щось на зразок нинішніх акціонерних товариств.

Держава виділила їм певні кошти для закупівлі с/г реманенту, землю. Є підстави вважати, що членом такої громади міг стати громадянин, селяни – незаможник. Иак, у «Книге приговоров», зокрема, вказується: «... получено в ссуду 3730 рублей сроком с 1 января 1899года на 28 лет».

Позику, безперечно, потрібно було вчасно гасити: «... полугодовой платеж банку – 125 рублей 89 копеек должен вноситься или в Волынское отделение Крестьянского отделения Поземельного Банка, или в Уездное Казначейство не позже 1 апреля и 2 октября каждого года». Одразу ж на другій сторінці документа «Первоначальньный состав товарищества» бачимо, що тут на перших порах налічувалося 17 чоловік. Цікаво, що в списку значаться прізвища не лише жителів Каролінки і Ужинця, а й інших населених пунктів. Тут записаний Аксентій іванович Стеблюк – Стебильський з Млинова, Віктор Михайлович Коробій з Підг7аєць, а також декілька мешканців Муравиці. У «Книге приговоров» бачимо «Извлечение Крестьянского Поземельного Банка», трохи нижче видрукувані «правила о крестьянских товариществах, приобретающих земли при содействии Крестьянского Поземельного Банка». В цих правилах – 17 пунктів. Прицитуємо лише окремі з них.

«... впредь до окончательного погашения выданной из Банка ссуды, товарищества могут принимать в состав свой  новых членов, разрешать отдельным чинам передачу их долей или частей оных другим товарищам, и выделить в личное владение отдельных товарищей соответствующие их долям участки земли...».

У «правилах» також вказано, що громада має право на землі, «оставшиеся после членов товарищества, умерших без наследников, участки товарищей, отказавшихся от участия в товариществе».

Документи свідчать, що члени громади вибирали на своїх зібраннях старосту строком на три роки. В його обов’язки входило зокрема: «охранение должного порядка на сходе, руководство суждениями в счет подаваемых голосов». Виборний повинен був також слідкувати за справним внесенням платежів, а також виконувати постанови зібрань «о взыскании недоимок в платежах Банку с неисправным плательщиком, при содействии, в необходимых случаях, членов полиции».

Земельного законодавства, як бачимо, суворо дотримувались і в минулому столітті. Одержав землю – господарюй. Держава тебе в цьому навіть заохочує, дає позику, разом з тим мусиш вчасно розрахуватись.

Чому ж розпалось «Товарищество»? Це пов’язаноз першою світовою війною. Потім уже нічого не вирішували селяни. Настали нові часи, заспівали нових пісень. Правда, сумних бо  спочатку впряглися в польське ярмо, потім знемагали під гітлерівським чоботом. Нарешті вигнали окупантів. Почали господарувати по - новому.

У 1944році Каролінка пам’ятає півгодинний нерівний бій між частинами НКВС та загоном УПА, який потрапив в оточення. Щоб дезорієнтувати противника, потрібно було комусь викликати вогонь на себе. На це зголосилися Ананій Потапчук (1924 року народження) із села Мошків та Степан Сацюк (1918 року народження) із Головчиць. Обоє успішно виконали завдання. Але занадто дорогою ціною – загинули смертю хоробрих. 25 серпня 1996 року відбулося перезахоронення останків воїнів Української Повстанської Армії. На цю сумну процесію зібралися сотні громадян.