Перші поселення припадають на пізній палеоліт, який тривав понад 30 тисяч років. Розташовувались вони на узліссі, біля річки Ікви і складалися з 5 – 8 жител округлої форми споруджених з кісток і бивнів мамонтів. В кожному поселенні проживало від 25 до 50 осіб.
До третього тисячоліття до нашої ери населення засвоїло землеробство і скотарство. Першим злаком, який освоїли наші предки, був ячмінь.
Бронзовий вік тривав до початку І тисячоліття до нашої ери. Наші предки належали до племен шнурової кераміки. Крім землеробства і скотарства вони займалися виготовленням високоякісних знарядь – сокир, кинджалів, списів. Бронзові речі цього періоду були знайдені на околицях села Коблин.
У 6 – 7 столітті на нашій території проживали племена, які були спадкоємцями зарубницької та черняхівської культур. Основою господарських занять населення було плужне землеробство і тваринництво. Розвивалися ремесла, металургія, ковальська і ювелірна справа, обробка каменю, ткацтво, обробка деревени і кості, теслярство, гончарство.
Львівські вчені І. К. Свєшніков і В. М. Конопля, які проводили археологічні дослідженн на території села Коблин, виявили стоянки первісних людей, які свідчать про те, що ця територія була заселена задовго до першої письмової згадки про поселення.
Сьоме століття було періодом укріплення старих і виникнення нових міст. Першим містом, що виникло на нашій території було місто Коблин. Вперше документально місто згадується в акті від 18 червня 1428 року. Це була грамота великого князя Литовського Вітовта, котрий на весілля князя Василя Острозького з княжною Ганкою дарує нареченій в довічне користування Новоставці, Бозківці, Коблин, Озліївку, Ступно.
У 1545 році Коблин належав пану Яну Монтовту, який оголошує, що задля захисту свого маєтку від нападників він хоче збудувати тут замок. Влада дала згоду і власникові Коблина дозволялося оселяти в місті купців, ремісників, завести ярмарки і торги, будувати корчми і шинки. Рівнинна місцевість та наявність річки Ікви, яка в той час була повноводною і використовувалась для судноплавства, створювали сприятливі умови для розширення міста і збільшення його населення. Згодом у місті було створене самоврядування і міщан наділено Магдебурзьким правом. Так виникло в першій половині 17 століття місто Коблин.
Назва міста, за переказами старожилів, походить від того, що у давнину під час ловлі риби один селянин сказав «Коб лин попався» - звідси й Коблин.
Сучасний стан.
Сьогодні село Коблин відноситься до розряду вимираючих. В ньому нараховується 38 дворів і проживає біля 80 жителів, переважно люди похилого віку. До 70 років функціонувала початкова школа, але у зв’язку з тим, що кількість дітей шкільного віку зменшилась її було закрито. У 1887 році на місці старої церкви, яку в 1795 році побудував граф Красицький на честь святих Бориса і Гліба, парафіяни звели нову дерев’яну церкву і дзвіницю в якій і зараз проходять богослужіння.
Причиною того, що велике торгове місто перетворилося на село, а згодом взагалі стало вимирати послужило ті події, які проходили на нашій території. У 1672 – 1699 роках чимало бід населенню Волині принесли набіги татар. Надзвичайно потерпала Волинська земля, як і вся Південно – Західна Україна, від турецьких загарбників. Під час набігів турків і татар Коблинський замок було частково зруйновано. Жителі міста, рятуючись від нападників, переселялися в ліс вздовж річки Ікви. Таким чином під дубовим гаєм виникло нове поселення – Підгайці.
Оскільки село Коблин розташовувалось за три кілометри від шосейної дороги Дубно – Луцьк, утруднювало діставання жителів села до інших населених пунктів, мешканці Коблина поступово почали переселятися в Підгайці та інші саела. Ті, хто залишився жити в селі працювали, переважно, в колгоспі «Правда» та заготівельній конторі, яка розташовувалась в селі Підгайці. Правління колгоспу «Правда» село Коблин було визнане неперспективним і тому не проводилась його газифікація , що стало також, вагомою причиною для переселення його мешканців.
Мальовнича природа, сприятливі екологічні умови, цікаве історичне минуле Коблина ще можуть повернути село до життя